«Під Іловайськом нам протистояли професійні російські військові» – боєць Микола Липовий

Київ – З київського Майдану – на схід України, боронити державу від російського агресора. Так почав свій бойовий шлях Микола Липовий з Черкащини. Служив у 51-й окремій механізованій бригаді та у Національній гвардії України, географію Донеччини і Луганщини вивчав за назвами населених пунктів, де точилися бої. Що найбільше вразило і що запам’яталось, солдат Липовий розповідає Радіо Свобода:

Декотрі нам у спину плювали і у вічі «каратєлями» називали, а інші просили не йти

– Я служив у розвідувальному взводі 51-ї бригади, і у нас був молодий талановитий командир, мабуть, воїн від Бога. Влітку 2014 року під його командуванням ми звільняли місто Рубіжне, заходили до Сєвєродонецька і Лисичанська. А ще ми у селищі Синецьке відбили блокпост у супротивника, постояли на ньому – місцевих жителів доглядали і перевіряли особистий транспорт. Декотрі нам у спину плювали і у вічі «каратєлями» називали, а інші просили не йти, не віддавати місто «ЛНР». Також нашій групі довелось збирати й охороняти конвої – вантажі з військовою технікою для підрозділів Збройних сил України, які перебували у Луганській області.

– А як Ви у розвідку потрапили?

– Власне, якраз завдяки тому блокпосту на в’їзді до Лисичанська: ми ж спершу той блокпост відбили у супротивника. І наш тодішній комбриг 51-ї бригади Павло Пивоваренко, який пізніше геройськи загинув під Іловайськом, сформував з нас, восьми добровольців, які блокпост штурмували, розвід-групу для виконання відповідних завдань.

Ми щільно співпрацювали з штурмовиками з підрозділів Збройних сил та добровольчих батальйонів

До речі, пізніше нам казали місцеві жителі, що російські «куратори» були у шоці, мовляв, «укропи» малими силами відбили добре оснащений блокпост. Пізніше ми з побратимами і з розвідниками полку «Азов» на Мар’їнку ходили, спершу в розвідку, а потім і у звільненні цього міста взяли участь. Взагалі у 2015-2015 роках розвідники часто виконували і свої безпосередні завдання, і функції штурмових підрозділів. Ми щільно співпрацювали з штурмовиками з підрозділів Збройних сил та добровольчих батальйонів, у хлопців була «залізна» мотивація – звільняти українську землю, метр за метром, село за селом.

– Які з боїв найбільше запам’ятались?

На виході з Іловайська, коли росіяни запропонували той клятий «зелений коридор», дуже багато хлопців-«кривбасівців» загинули

– Я досі згадую Іловайськ – як ми заходили у місто і як намагалися закріпитись у селі Мала Покровка, це північно-східна сторона Іловайська. У нас у тактичній групі було півсотні бійців з 51-ї бригади і рота охорони «Кривбасу» (40-го окремого мотопіхотного батальйону «Кривбас» – ред.). На виході з Іловайська, коли росіяни запропонували той клятий «зелений коридор», дуже багато хлопців-«кривбасівців» загинули.

Серед 51-ї бригади теж були загиблі і ті, хто потрапили у полон або вважалися такими, що зникли безвісти – але більша частина бригади з Іловайська вийшла і продовжувала виконувати бойові завдання. Бог був на нашому боці, я думаю.

– Якщо ми говоримо про Іловайськ, то хто протистояв українським воякам?

На початку бойових дій серед тих, хто нам протистояв, були місцеві, але їх інструктували росіяни. А от під Іловайськом нам протистояли вже професійні російські військові

– Аж ніяк не місцеві «шахтарі» чи «трактористи»! А на початку бойових дій серед тих, хто нам протистояв, були місцеві, але їх інструктували росіяни. Також росіяни були серед командирів «армії» «Новоросії», з них окремі мілітарні підрозділи формували під контролем ФСБ (Федеральна служба безпеки Російської Федерації – ред.). А на блокпостах стояли і місцеві «добровольці», і російські «відпускники». І місцеві були не з тих, хто у шахтах тяжко працюють, а ті, кого ми називаємо «люмпени». А от під Іловайськом нам протистояли вже професійні російські військові.

– Як Ви знали, що то росіяни?

Блокпости, між іншим, «новороси» збудували явно під наглядом російських професіоналів

– Вони вели військові дії, проводили атаки та обстріли професійно. До речі, у тил нам намагались заходити теж росіяни, російські ДРГ (диверсійно-розвідувальні групи – ред.). Та і блокпости, між іншим, «новороси» збудували явно під наглядом російських професіоналів: коли ми захоплювали ті блокпости, то звідти супротивника обстрілювати неможливо було – там сектор обстрілу на наш бік збудовано. Відчуття були такі, ніби у мишоловці опинився: все довкола заміновано. Місцевість прострілюється, і насправді ті блокпости було важкувато захопити або відбити. Але ми намагались теж робити свою справу професійно.

– А які спогади у Вас лишилися після Широкина?

– Одного разу ми отримали завдання разом з розвідниками з полку «Азов» зробити вилазку на нейтральну полосу. Ввечері зібрались, познайомились, завдання визначили, карти глянули, щоб зорієнтуватись на місцевості. Як стемніло, пішли виконувати завдання. Аж тут туман впав, то ми трохи заблукали. Вийшли на якусь стару ферму, просто як в кіно якомусь, людей ніби нема, туман стелиться над землею, повітря вологе і небо захмарене. Ферма – то вже руїни, і ми впритул до цілої стіни пройшли, обережно йшли, боялись, що заміновано. Мін не було, а усередині будівлі сиділи троє бойовиків, то ми ледве на них впритул не напоролись. І ми розгубились, і вони, і їхній старший каже по-російськи, хто ми і чому прийшли на їхню позицію. А серед наших був хлопчина родом з Сумщини, він у Росію на заробітки їздив, і він почав з російським акцентом пояснювати – мовляв, ми з іншого корпусу «ДНР», через відсутність координації поткнулись на «чужу дільницю». Поговорили ми отак, і коли бойовики трохи розслабились, ми на них автомати наставили і взяли у полон. Потім дуже довго, бо туман, ішли назад на наші позиції.

– Наскільки важливо, на Вашу думку, мати професійну армію?

Найбільше пишаюся тим, що я особисто, власним досвідом, сприяв тому, що наш сектор оборони стає сильнішим, потужнішим, і наші бійці вмотивовані

– Якщо ми воюємо проти регулярних військ однієї з найбільших армій світу, себто проти російської армії, то мусимо розбудувати не менш потужні Збройні сили та Національну гвардію України. Я так скажу: я пишаюсь, що брав участь в обороні України, але найбільше пишаюся тим, що я особисто, власним досвідом, сприяв тому, що наш сектор оборони стає сильнішим, потужнішим, і наші бійці вмотивовані. Я демобілізувався, я повернувся додому і займаюся своїм маленьким бізнесом, але як тільки хтось з військових просить допомогти, без жодних коливань надаю допомогу. Неважливо, чи мова іде про гуманітарну допомогу, чи про проведення інструктажу для майбутніх розвідників.

Джерело: radiosvoboda.org